Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 106 комбінованого типу Харківської міської ради"

Дана добірка цікавих й повчальних історій допоможе батькам навчити малюка морально-етичних цінностей.

На краю села росло велике-велике дерево. Птахи будували на ньому гнізда, а втомлені подорожні відпочивали в тіні його широкої крони. Одного разу до дерева прийшов мисливець і побачив безліч птахів. Він розгорнув сіті й поклав у них кілька зерен, але пильна ворона помітила пастку й попередила інших птахів.У цей час поруч із деревом пролітала зграя голубів. Птахи побачили зерна, опустилися, щоб трохи підживитись, і потрапили просто в пастку. Вони дуже злякались, але ватажок зграї не розгубився і придумав план звільнення: «Ми піднімемось у небо, полетимо разом з пасткою й залишимо птахолова ні з чим». Так кожний голуб узяв у дзьоб свій шматочок сітки, зграя приготувалась і стрімко злетіла вгору. Голуби полетіли, а мисливець залишився без здобичі.«Тепер ми повинні полетіти до моєї подруги мишки. Вона допоможе нам позбутися сітки», – сказав ватажок. Так вони і зробили. Мишка прогризла дірки в пастці і звільнила всіх птахів.

Мораль: сила у згуртованості та єдності.

Гуси й черепаха

Жили-були два гусаки й черепаха, вони міцно дружили один з одним. Одного разу влітку їх озеро пересохло, і друзі вирішили вирушити на пошуки нового. Оскільки черепаха не вміла літати, гуси запропонували нести її. Кожний взяв у дзьоб протилежний кінець палиці, а черепаха вчепилася зубами за її середину. При цьому єдине, чого не можна було робити черепасі, – це розмовляти під час польоту.Нарешті всі троє злетіли. Звірі навколо привітно кричали їм і махали услід. Раптом хтось засміявся і сказав: «Дивіться, дивіться, черепаха, яка літає!». Черепаха розсердилася й закричала: «Не бачу в цьому нічого смішного!». І в ту ж мить звалилась на землю. Товстий панцир урятував її. Черепаха подумала: «Шкода, що я не тримала рот на замку», зітхнула й вирушила шукати нове озеро, але вже пішки.

Мораль: не кажи зайвого, іноді варто промовчати.

Купецький син

Давним-давно в одному місті жив купецький син, який дуже любив поезію. Одного разу він прочитав прекрасний рядок і став так часто його повторювати, що слова стали його другим ім'ям – «Кожний отримує те, що судилось».В один прекрасний день у місті почалося свято, в якому взяла участь навіть сама принцеса. Вона побачила прекрасного принца, закохалась і наказала покоївці передати йому прохання про побачення. Служниця виконала її волю, а принц з радістю погодився зустрітись. «Як тільки стемніє, приходьте до білого палацу й підніміться у вікно по мотузці», – сказала покоївка. Але вночі принц злякався й не прийшов.У цей час купецький син бродив біля палацу й побачив мотузку, що звисала з одного з вікон. Він піднявся по ній і увійшов у розкішну кімнату. Принцеса вирішила, що це принц, оскільки було дуже темно й вона не змогла розгледіти його обличчя. Вона спитала: «Як тебе звати?», а у відповідь почула: «Кожний отримує те, що судилось». Почувши голос, принцеса зрозуміла, що це був не принц, і наказала незнайомцю покинути її покої.Юнак пішов. Кілька місяців потому він бродив по ярмарку й побачив весільну ходу. Раптово знавіснілий слон побіг прямо в натовп людей. Почалась паніка, люди стали розбігатись у різні боки, а купецький син зміг заспокоїти слона і врятував усіх навкруги. Наречена підійшла, обійняла його і сказала, що вона принцеса і тепер вийде за нього заміж у подяку за порятунок їхніх життів.

Мораль: хороша поведінка й чесність не залишаються без нагороди.

Дзвіночок для кота

В одній бакалійній крамниці розвелось багато мишей, вони псували один за одним усі наявні продукти. Бакалійник купив кота, який любив пополювати на сірих шкідників і робив це з великим задоволенням. Миші злякались і почали міркувати над тим, як урятуватись від кота. Доки вони думали, одна мишка встала і сказала: «У мене є ідеальний план. Якщо ми прив'яжемо дзвіночок до шиї кота, то завжди будемо знати, де він знаходиться, і таким чином зможемо убезпечити себе». Інша мишка спитала, хто прив'яже дзвіночок, але всі промовчали...

Мораль: непрактичні рішення – лише марна трата часу.

Віслюк, який співає

Давним-давно жила одна праля, мала вона віслюка, який допомагав носити речі для прання на річку й назад. Йому не подобалась їжа, яку давала йому господиня, тому він ішов на найближче поле й пасся там.Одного разу віслюк зустрів лисицю, вони потоваришували й разом вирушили на сусіднє поле ласувати кавунами. Кавуни виявились такими солодкими та смачними, що віслюк наївся досхочу, і від радості йому захотілося співати, про що він одразу ж сказав лисиці. «Не співай, – попередила вона. – На твій спів збіжаться люди й відлупцюють нас за те, що ми знищили їх урожай».Але віслюк не послухав і заспівав. Лисиця перестрибнула через паркан і втекла, а бідному співаку гарненько дісталось від людей, які збіглись на його крики.Мораль: учися слухати й дослухатись до думки інших.